Основні симптоми перед смертю людини

Згасання життєвих функцій організму в термінальній фазі є природним та послідовним фізіологічним процесом. У медичній практиці симптоми перед смертю поділяють на ранні, які з’являються за кілька тижнів або днів до кінця, та пізні, що спостерігаються безпосередньо за кілька годин до біологічної смерті. Розуміння клінічної картини вмирання дозволяє медичному персоналу та близьким правильно організувати паліативний догляд, полегшити страждання хворого та своєчасно реагувати на фізіологічні зміни.

Фізичні та соматичні симптоми перед смертю людини

За кілька тижнів до настання смерті в організмі пацієнта починають сповільнюватися всі обмінні процеси. Головною соматичною ознакою є прогресуюча загальна слабкість (астенія) та виражена кахексія. Людина більшу частину доби проводить у стані сну або напівдрімоти, витрачаючи мінімум енергії на зовнішні подразники.

З боку шлунково-кишкового тракту спостерігається втрата апетиту (анорексія) та повна або часткова відмова від їжі й рідини. Травна система втрачає здатність перетравлювати та засвоювати поживні речовини. Виникає дисфагія — порушення акту ковтання, що робить неможливим прийом твердої їжі та пероральних лікарських препаратів. Зневоднення у цей період є природним станом: воно призводить до підвищення рівня ендорфінів у крові, що має легкий знеболювальний ефект.

Видільна система реагує на зниження ниркової перфузії. Об’єм сечі суттєво зменшується (олігурія), аж до її повної відсутності (анурія). Концентрована сеча набуває темного, коричневого або червонуватого відтінку через наявність міоглобіну та застійних продуктів метаболізму. Також спостерігається зниження тонусу сфінктерів, що викликає мимовільне сечовипускання або дефекацію, або, навпаки, тривалу затримку виділень через відсутність перистальтики.

Серцево-судинні та дихальні симптоми перед смертю

Нерівномірність функціонування дихальної та кровоносної систем належить до найбільш виражених сигналів наближення смерті. Зниження насосної функції серця призводить до падіння артеріального тиску (гіпотонії) та зміни характеристики пульсу. Пульс стає ниткоподібним, аритмічним, тахікардичним або слабко промацується на периферійних артеріях (на променевій артерії зап’ястя), залишаючись відчутним лише на соній чи стегновій артеріях.

Через централізацію кровообігу кров припливає переважно до життєво важливих органів — серця та головного мозку. Це викликає специфічні передсмертні симптоми з боку шкірного покриву:

Ціаноз та охолодження кінцівок. Стопи, кисті рук, нігті, губи та носогубний трикутник набувають синюшного або блідо-сірого відтінку. Шкіра на дотик стає холодною та вологою через порушення терморегуляції.

Мармуровість шкіри (Livedo reticularis). На нижніх і верхніх кінцівках з’являються плямисті червоно-фіолетові візерунки, обумовлені застоєм крові в капілярах. Цей візерунок поступово піднімається вгору по тілу.

Паттерн дихання у паліативного хворого суттєво змінюється. Найбільш характерним є дихання Чейна-Стокса. Воно характеризується хвилеподібною амплітудою: поверхневі дихальні рухи поступово поглиблюються, стають частішими, після чого знову сповільнюються та переходять у тривалу паузу без дихання (апное), яка може тривати від 10 до 60 секунд. Наближення агонії також супроводжується феноменом, відомим як «передсмертне хрипіння» (Death Rattle). Воно виникає через накопичення бронхіального секрету та слини в дихальних шляхах, оскільки людина втрачає кашльовий та ковтальний рефлекси.

Неврологічні зміни та когнітивні передсмертні симптоми

Гіпоксія головного мозку, накопичення токсичних продуктів обміну речовин (уремія, гіперкапнія) та печінкова недостатність викликають розвиток метаболічної енцефалопатії. Неврологічний статус пацієнта зазнає суттєвих трансформацій, які проявляються у вигляді гіперактивного або гіпоактивного делірію.

У пацієнтів спостерігається дезорієнтація у часі, просторі та власній особистості. Спостерігаються зорові та слухові галюцинації: люди нерідко бачать померлих родичів, розмовляють із ними або намагаються «збиратися в дорогу» (так званий передсмертний делірій). Психомоторне збудження може змінюватися глибокою апатією, сопором або комою.

За 24–48 годин до смерті у деяких пацієнтів може спостерігатися феномен «термінального прояснення» (Terminal Lucidity). Це раптове, короткочасне відновлення свідомості, мови та вираженого апетиту у хворого, який тривалий час перебував у несвідомому або важкому стані. Такий сплеск енергії пояснюється катехоламіновим викидом і не свідчить про одужання.

Як зменшити важкі симптоми перед смертю: рекомендації з догляду

Метою паліативної допомоги у термінальній фазі є забезпечення максимального фізичного та психологічного комфорту пацієнта. Ліквідація дистресу та больового синдрому здійснюється за медичними протоколами.

Гігієна ротової порожнини: регулярне зволоження губ та слизової оболонки рота за допомогою спеціальних гелів, вологих марлевих тампонів або бальзамів запобігає утворенню тріщин та болісній сухості при відмові від пиття.

Зміна положення тіла: повертання пацієнта кожні 2 години запобігає утворенню пролежнів та зменшує застійні явища в легенях. При появі «вологого» дихання рекомендується підняти головний кінець ліжка або повернути хрого на бік.

Анальгезія та седація: медикаментозна терапія підбирається лікарем. Призначаються наркотичні анальгетики (морфін) для купірування болю та задишки, а також антихолінергічні препарати (атропін, гіосцин) для зменшення утворення секрету в дихальних шляхах.

Терморегуляція: при похолоданні кінцівок хворого слід вкривати легкими ковдрами, уникаючи використання важких предметів або грілок, які можуть викликати опіки через знижену чутливість шкіри.

Створення спокійного середовища: зменшення рівня шуму, яскравого світла та підтримка тактильного контакту. Слух зберігається найдовше серед усіх органів чуття, тому рекомендується продовжувати спокійно розмовляти з пацієнтом.

Симптоми настання біологічної смерті у термінальній фазі

Безпосередній процес вмирання завершується фазою агонії, тривалість якої становить від кількох хвилин до кількох годин. Вона характеризується остаточним розладом функцій судинно-рухового та дихального центрів головного мозку.

Зіниці пацієнта розширюються і перестають реагувати на світловий подразник, зникає рогівковий рефлекс. Дихання стає рідкісним, судомним (агональні вдихи — gapping), з глибокими вдихами та тривалими паузами. Тон м’язів обличчя повністю втрачається, риси загострюються (так зване «обличчя Гіппократа»), нижня щелепа відвисає через розслаблення жувальних м’язів.

Констатація біологічної смерті медичним фахівцем здійснюється на основі сукупності ознак: відсутність тонів серця при аускультації, відсутність пульсу на центральних артеріях протягом більше ніж 5 хвилин, повна відсутність самостійного дихання, відсутність реакції зіниць на світло та відсутність больової чутливості. У наступні години розвиваються трупне заціпеніння (Rigor mortis) та гіпостаз (трупні плями).