Коли у собаки трапляється перший напад, господар найчастіше просто завмирає. Тварина раптово падає, смикається, іноді непритомніє, з рота – піна. Це лякає, особливо якщо ти ніколи з таким не стикався. Перше, про що думають у такі моменти: “Що це було? Це… епілепсія?”

Так, можливо. Але що це взагалі за хвороба? Звідки вона береться? Який вигляд має напад? І чи можна з цим жити – без постійного страху?

Спробуємо розібратися спокійно і по-людськи. Без нагнітання, але й без спрощень.

Що таке епілепсія у собак і звідки вона береться

Якщо зовсім коротко: епілепсія – це збій у роботі мозку. Нейрони раптово починають «стріляти» хаотично, і це викликає судоми. У собак, як і в людей.

Хвороба буває різною. Іноді це вроджена історія – у деяких порід є генетична схильність. Іноді – наслідок чогось іншого: травми, пухлини, запалення, навіть отруєння. Тобто судоми самі по собі не діагноз. Це симптом. А от що за ним стоїть – треба з’ясовувати.

Причини можуть бути такі:

• Спадковість. Особливо у порід типу лабрадорів, біглів, вівчарок, пуделів, такс.
• Старі травми голови, навіть якщо вони були в цуценячому віці.
• Пухлини, енцефаліти, інсульти.
• Токсичне ураження – наприклад, якщо собака з’їв щось отруйне або небезпечні ліки.
• Порушення обміну речовин, особливо в печінці або підшлунковій.

Але ось у чому заковика: часто причину так і не знаходять. Все інше начебто виключили, а судоми є. Це називають ідіопатичною епілепсією. Найчастіше така форма проявляється у віці від року до п’яти років.

Як виглядає епілепсія у собак: не завжди як у кіно

Багато хто уявляє епілепсію тільки як класичний напад із падінням, піною, конвульсіями. І так, буває і так. Але не завжди.

Ознаки, на які варто звернути увагу:

• Собака раптом падає і не реагує.
• Починається тремтіння або посмикування – лап, голови, тіла.
• Іноді – піна з рота, сечовипускання, судоми.
• Буває – просто «зависання», коли собака ніби «вимикається» на кілька секунд.
• Після нападу – дезорієнтація, лякливість, дивна поведінка.

Що важливо: якщо це трапилося один раз – не панікуйте. Таке буває навіть у здорових тварин – наприклад, у разі сильного переляку, болю або стрибка цукру. Але якщо напади повторюються – тим більше за одним сценарієм – треба розбиратися.

Що робити під час нападу

Тут головне – не нашкодити. Ні собі, ні собаці.

Під час нападу:

• Не намагайтеся відкривати пащу. Не потрібно класти туди пальці або предмети. Це небезпечно.
• Приберіть усе, об що собака може вдаритися.
• Засічіть час – це важливо для лікаря. І якщо вийде – зніміть відео.
• Після нападу дайте собаці відновитися. Він може бути наляканий або дезорієнтований.

Якщо напад триває понад п’ять хвилин або йдуть один за одним – це вже не просто епілепсія, а загрозливий стан. Потрібно терміново в клініку.

Як лікарі розуміють, що це саме епілепсія.

Діагноз «епілепсія» ставлять не тому, що собака сіпнувся. Його ставлять після виключення всіх інших можливих причин судом. Це цілий ланцюжок перевірок:

• Загальний і біохімічний аналіз крові.
• МРТ або КТ голови (якщо є можливість).
• Аналізи на інфекції, гормони, печінкові та ниркові показники.
• Іноді – спинномозкова пункція.

Тільки після цього, якщо причину не знайдено, а напади зберігаються – ставиться ідіопатична форма епілепсії. Таке відбувається частіше, ніж здається.

Лікування епілепсії у собак: чи можна щось зробити?

Можна. І потрібно.

Повністю вилікувати епілепсію не можна. Але контролювати її – цілком реально. Іноді настільки, що напади майже зникають або трапляються раз на півроку.

Як проходить лікування:

• Призначаються протисудомні препарати: фенобарбітал, калію бромід, леветирацетам тощо.
• Дози підбираються індивідуально, за реакцією організму.
• Потрібен регулярний контроль аналізів – щоб ліки не шкодили печінці та ниркам.
• Іноді потрібне поєднання декількох препаратів – підбір займає тижні, а то й місяці.

Все це звучить складно. Але на ділі – це просто нова рутина. Таблетки по годинах, щоденник нападів, раз на кілька місяців аналізи. Згодом звикаєш.

Епілепсія – не вирок

Так, це хронічне захворювання. Але це не кінець нормального життя. Багато собак з епілепсією живуть довго, активно, грають, гуляють, радіють. Просто тепер поруч – уважна людина, яка знає, що робити.

І так – спочатку страшно. Дуже. Але потім приходить розуміння. Епілепсія у собак – не рідкість. З нею можна справлятися. Головне – не бути самотнім: спостерігатися у лікаря, питати, читати, не здаватися після першого нападу.

А ще – бути поруч. Тому що в хвилини, коли собаку «відключає», єдине, що йому по-справжньому потрібно – це ви. Спокійна, терпляча, небайдужа людина, яка просто тримає поруч руку (або лапу).