В екстреній ситуації ми, як правило, не думаємо – ми набираємо номер. 103. І очікуємо, що допомога приїде. Швидко, без питань, бо це швидка допомога. Однак іноді – і, на жаль, дедалі частіше – відбувається інакше. Замість сирени в під’їзді людина чує сухе: «Вам не належить», «Зверніться до поліклініки», «Це не наш профіль». Що відбувається? Чому швидка допомога в Україні може відмовити у виїзді – і що в таких випадках робити?
Хто вирішує, чи приїде швидка
Це може прозвучати несподівано, але вирішує – диспетчер. Саме він, а не лікар, оцінює ситуацію телефоном і ухвалює рішення: викликати бригаду чи ні.
Система змінилася. Кілька років тому МОЗ України затвердило чіткі протоколи сортування викликів. Усе поділено на чотири категорії:
- Критичні (червоний рівень): загроза життю – інфаркт, інсульт, масова кровотеча, кома, судоми тощо. Тут швидка зобов’язана приїхати.
- Екстрені (помаранчевий): загроза може розвинутися, але не миттєво. Наприклад, висока температура у дитини, гострий напад болю.
- Неекстрені (жовтий): стан вимагає огляду лікаря, але не терміново. Сюди потрапляє багато чого з того, що раніше вважалося приводом для виклику.
- Невідкладна допомога не потрібна (зелений): стан стабільний, можна звернутися в поліклініку або викликати сімейного лікаря.
Швидка допомога виїжджає тільки за першими двома категоріями. Усе, що потрапляє в жовту або зелену зону, – найімовірніше, буде відхилено. Ось і виходить: швидку не викликають – її «призначають».
Коли швидка відмовляється приїжджати
Це, звісно, неприємно чути, особливо коли людина по-справжньому погано почувається. Але для системи – формально – це не завжди підстава для виїзду.
Ось найчастіші ситуації, коли швидка відмовила у виклику:
- Підвищена температура без інших загрозливих симптомів (наприклад, 38,5 і озноб).
- Біль у спині, шиї або суглобах без втрати свідомості або інших гострих проявів.
- Головний біль, якщо він не супроводжується порушенням мови, координації, зору.
- Високий тиск, але без непритомності, болю в грудях або ознак інсульту.
- Загострення хронічних захворювань, якщо немає різкого погіршення (наприклад, бронхіт без задухи).
- Панічні атаки або тривожні стани (навіть якщо людині дуже страшно).
Іноді, на жаль, бувають і спірні випадки. Наприклад, літня людина скаржиться на слабкість і запаморочення, а диспетчер вирішує, що це «не екстрене». Хоча за цим може ховатися й інсульт…
Чому так відбувається
Є як мінімум три причини:
- Перевантаження системи. Викликів багато, бригад мало. У деяких районах на 100 тисяч осіб припадає 5-6 карет. Іноді менше. Пріоритет – тим, хто дійсно на межі життя і смерті.
- Нова логіка роботи. Завдання – не роз’їжджати за кожним дзвінком, а фокусуватися на важких випадках. Решта – до сімейних лікарів. Формально – правильно. Практично – не завжди працює.
- Помилки в оцінці. Диспетчер – людина. Він працює за шаблоном, але не завжди може точно зрозуміти ситуацію на слух. А людина на тому кінці – не завжди вміє пояснити.
І так, буває, що диспетчер просто грубий або відмахується. Це – окрема проблема, і вона системна.
Що робити, якщо швидка не приїжджає
Іноді – треба наполягати. Іноді – діяти інакше. Ось що може допомогти:
- Говоріть чітко. Не «мені погано», а «різкий біль у грудях, віддає в ліву руку, дихання важке». Не «температура», а «40 градусів, другий день, не збивається, почалися судоми».
- Повторіть симптоми. Якщо відмовили відразу – передзвоніть. Інший диспетчер – інше рішення. Особливо якщо стан погіршується.
- Якщо ситуація справді важка – викликайте повторно, голосніше і жорсткіше. У разі чого – запишіть розмову.
- Знайдіть альтернативу. Сімейний лікар, невідкладна допомога при поліклініці, приватні служби. Це не рішення для всіх, але в гострих, але не критичних ситуаціях – вихід.
- Знайте, куди скаржитися. Кожна відмова має бути обґрунтована. Можна подати скаргу до Центру екстреної медичної допомоги області або до МОЗ. Іноді це допомагає хоча б на майбутнє.
Розмита грань між “потрібно” та “не потрібно”
Є випадки, які за всіма правилами мають потрапити в екстрену категорію – але не потрапляють. Або навпаки. Саме тому багатьом здається, що швидка допомога відмовляється приїжджати «за настроєм». Формально – ні. За фактом – буває.
Одна людина може викликати бригаду з тиском 140/90 і дочекатися її. Іншій зі 160 і болями в серці відмовлять. Просто тому, що не змогла пояснити симптоми досить «тривожно». Або диспетчер виявився формалістом.
Система працює за протоколом, але… люди ж не протоколи. І стан не завжди вкладається в таблиці. Це робить ситуацію подвійно небезпечною: не тільки може бути упущено серйозне, а й створюється загальна недовіра.
Що важливо пам’ятати
Швидка – не терапевт додому. Її завдання – рятувати життя, а не лікувати всі нездужання. Так, це може бути боляче чути. Але розуміння цієї логіки допомагає менше витрачати сили і нерви, коли час – критичний.
З іншого боку – жоден протокол не повинен заважати людині отримати допомогу. Якщо стан реально загрозливий, а швидка не приїжджає, це не «просто так». Це привід розбиратися. І, можливо, змінювати підходи.
Тому що між «ви не входите до списку» і «людина померла дорогою в таксі» – занадто тонка грань.
